Урок 3: Базові принципи прикладного аналізу поведінки (ABA)

Прикладний аналіз поведінки (Applied Behavior Analysis, ABA) ґрунтується на низці фундаментальних принципів, які визначають процес модифікації поведінки. У цьому уроці подається розгорнутий огляд ключових понять та провідних методів, що застосовуються в ABA.

Тричленна контингентність (ABC). Поведінка зазвичай виникає у передбачуваній послідовності. Попередній стимул «антецедент» (antecedent) провокує або запускає поведінкову реакцію. Після здійснення поведінки настає наслідок, який виступає новою зміною у середовищі. У прикладному аналізі поведінки ця послідовність «стимул–поведінка–наслідок» позначається як тричленний контингент (ABC). Він становить центральне поняття поведінкового аналізу та є фундаментальною одиницею оперантної, тобто набутої, поведінки. Його сутність полягає у причинно-наслідковому зв’язку між попереднім стимулом, самою поведінкою та її наслідком у конкретному середовищі.

Антецеденти та наслідки

Стимули середовища, що впливають на поведінку, поділяються на дві категорії:

1. Антецеденти: Перша категорія охоплює стимули, які з’являються до здійснення поведінки. До них належать дискримінативні стимули та мотиваційні умови, що існують або виникають перед поведінковою реакцією. Розуміння того, які саме стимули провокують певну поведінку, дає можливість додавати або вилучати їх із середовища, тим самим збільшуючи чи зменшуючи ймовірність появи цільової поведінки.

1. Наслідки: Друга категорія охоплює наслідки, тобто зміни у середовищі, які виникають безпосередньо після поведінки. Саме вони визначають частоту повторення поведінки в майбутньому. Наслідки впливають на поведінку двома способами: підсилюють її, збільшуючи ймовірність повторення; послаблюють її, зменшуючи ймовірність повторення. Знання того, які наслідки зміцнюють, а які – послаблюють поведінку, дозволяє модифікувати їх з метою підвищення соціально прийнятної поведінки та зменшення проблемної поведінки

Підкріплення

Підкріплення — це процес, що збільшує ймовірність повторного виникнення поведінки у майбутньому. Воно передбачає забезпечення наслідку (події, яка відбувається після поведінки), що зміцнює цю поведінку

Простими словами, підкріплення — це будь-що, що робить поведінку більш ймовірною для повторення.

Приклади:

● Дитина отримує похвалу після того, як поділилася іграшкою, що підвищує ймовірність того, що вона знову ділитиметься.

● Працівник отримує премію після перевищення плану продажів, що мотивує його й надалі працювати результативно

Підкріплення може бути позитивним (додавання бажаного стимулу) або негативним (усунення небажаного стимулу). Незважаючи на назву, негативне підкріплення не є покаранням. І позитивне, і негативне підкріплення зміцнюють поведінку, проте через різні механізми.

• Підкріплення є процесом, що відбувається у часі. Оскільки це процес, він не відбувається лише після одного випадку. Підкріплення має здійснюватися систематично, щоб змінити поведінку, а саме зміна у майбутній частоті поведінки визначає, чи мало місце підкріплення. Підкріплювачі повинні надаватися як безпосередні наслідки поведінки для того, щоб підкріплення було ефективним. Існують основні категорії підкріплювачів (переважні стимули, що використовуються у процесі підкріплення). До них належать безумовні підкріплювачі (наприклад, їжа, сон, вода, рух, дотик), умовні підкріплювачі (наприклад, схвалення, увага, діяльність, іграшки) та генералізовані умовні підкріплювачі (наприклад, оцінки, винагороди, гроші, жетони). Крім того, підкріплювачі можуть бути віднесені до таких категорій, як харчові підкріплювачі, сенсорні підкріплювачі, матеріальні підкріплювачі, діяльнісні підкріплювачі та соціальні підкріплювачі.

• Підкріплення впливає на кілька вимірів поведінки, кожен з яких може змінювати те, як поведінка проявляється. До цих вимірів належать:
• Частота: кількість разів, коли поведінка відбувається протягом певного періоду. Наприклад, якщо студент отримує підкріплення кожного разу, коли виконує завдання, частота виконання завдань може зрости.
• Тривалість: загальний час, який витрачається на виконання поведінки. Наприклад, якщо студент отримує підкріплення за читання, тривалість його занять читанням може збільшитися.
• Латентність: час, що минає між поданням стимулу (наприклад, коли ставиться запитання) та відповіддю індивіда. Наприклад, якщо студент отримує підкріплення за швидку відповідь на запитання, латентність його реакцій може зменшитися; тобто він може відповідати швидше у майбутньому.
• Інтенсивність: сила або величина поведінки. Наприклад, якщо студент отримує підкріплення за гучний виступ під час презентації, інтенсивність його голосу може зрости.
• Форма (топографія): фізична конфігурація поведінки, тобто як вона виконується або як виглядає. Наприклад, якщо студент отримує підкріплення за розбірливий почерк, форма його письма може покращитися.

Функції поведінки

Розуміння підкріплення та функції поведінки створює потужну основу для зміни поведінки. Підкріплення — процес, який збільшує ймовірність виникнення поведінки, — є найбільш ефективним тоді, коли воно узгоджується з тим, чому поведінка взагалі відбувається. Наприклад, якщо деструктивна поведінка дитини у класі виконує функцію привернення уваги, надання уваги (навіть у формі негативної уваги) підкріплює цю поведінку, роблячи її більш ймовірною для повторення. Визначивши, що функцією є увага, можна підкріпити більш доречну поведінку — наприклад, навчити дитину піднімати руку, щоб висловитися, та цілеспрямовано підкріплювати цю альтернативну поведінку. Подібним чином, якщо поведінка виконує функцію уникнення вимог, використання перерв слугуватиме підкріпленням поведінки «виконувати завдання» і змінюватиме поведінкові патерни. Ключове положення полягає в тому, що стратегії підкріплення мають бути адаптовані до конкретної функції, яка визначає поведінку, а не застосовуватися за універсальним підходом. Такий функціонально орієнтований підхід дозволяє вчителям одночасно зменшувати проблемну поведінку та збільшувати кількість відповідних альтернатив, систематично коригуючи спосіб застосування підкріплення.

У поведінковому аналізі виокремлюють чотири основні функції, що пояснюють, чому люди поводяться певним чином:

1. Увага – поведінка з метою отримати соціальну увагу або реакцію від інших.

1. • Приклад: дитина вигукує у класі, щоб учитель звернув на неї увагу.

1. • Приклад: Доросла людина публікує дописи в соціальних мережах, щоб отримати лайки та коментарі.

1. Втеча/Уникнення – поведінка, спрямована на те, щоб позбутися або уникнути чогось неприємного.

1. • Приклад: учень порушує дисципліну, щоб його вивели з важкого уроку.

1. • Приклад: людина телефонує на роботу з повідомленням про хворобу, щоб уникнути стресової наради.

1. Доступ до матеріальних об’єктів чи діяльності – поведінка з метою отримати бажані предмети або види діяльності.

1. • Приклад: Дитина влаштовує істерику, щоб купити іграшку в магазині.

1. • Приклад: працівник бере понаднормові години, щоб заробити гроші на відпустку.

1. Сенсорна стимуляція – поведінка, що забезпечує сенсорний зворотний зв’язок або внутрішнє задоволення.

1. • Приклад: Плескання руками, що забезпечує візуальну стимуляцію

1. • Приклад: наспівування, що створює приємний слуховий ефект.

Розуміння цих функцій допомагає визначити, чому людина здійснює певну поведінку, що є надзвичайно важливим для розробки ефективних інтервенцій. Замість того, щоб зосереджуватися лише на припиненні поведінки, визначення її функції дає можливість навчати більш доречних форм поведінки, які виконують ту саму мету.

Моделювання та шейпінг

Розуміння того, як застосовувати підкріплення, є ключовим для ефективного впровадження інтервенційних методик на основі ABA. Моделювання та шейпінг — це дві потужні стратегії навчання, засновані на підкріпленні, що

використовуються у прикладному аналізі поведінки (ABA). Моделювання передбачає демонстрацію бажаної поведінки, щоб учень міг її спостерігати та наслідувати, тобто навчатися шляхом спостереження. Наприклад, учитель може змоделювати відповідне соціальне вітання, щоб дитина змогла його повторити. Шейпінг, своєю чергою, полягає у підкріпленні послідовних наближень до цільової поведінки, яка може бути надто складною для засвоєння одразу. Замість того, щоб чекати на ідеальне виконання, вчитель підкріплює невеликі кроки у правильному напрямі, поступово підвищуючи вимоги, доки не буде досягнута повна поведінкова реакція.

Згасання

Згасання у прикладному аналізі поведінки (ABA) — це процес припинення або послаблення проблемної поведінки шляхом припинення надання підкріплення, яке раніше її підтримувало. Таким чином, поведінка перестає підкріплюватися, і її частота поступово зменшується. Ефективність процедури згасання залежить від точного визначення функції поведінки та наслідків, які сприяють її виникненню. Існує три способи застосування згасання залежно від типу підкріплення, що підтримує поведінку:

Згасання поведінки, що підтримується позитивним підкріпленням: у випадках, коли поведінка підтримується позитивним підкріпленням, застосовується усунення позитивного підкріплення. Тобто, якщо раніше вигукування учня підтримувалося отриманням реакції від учителя, то вчитель застосовує згасання, більше не реагуючи на ці вигуки.

Згасання через поведінку, що підтримується негативним підкріпленням: якщо поведінка підтримується негативним підкріпленням, згасання полягає у запобіганні досягненню поведінкою усунення аверсивного (неприємного) стимулу. Це означає, що поведінка більше не призводить до уникнення або втечі від аверсивної ситуації, що з часом спричиняє зменшення такої поведінки. Наприклад, це може означати, що дитині більше не дозволяють уникати виконання завдання шляхом розірвання робочого аркуша, оскільки у вчителя є готовий ще один

Згасання для поведінки, яка спирається на автоматичне підкріплення: у цьому випадку використовується сенсорне згасання. Воно здійснюється шляхом послаблення або усунення сенсорних наслідків. Тут намагаються припинити досягнення поведінкою сенсорного ефекту, наприклад, від’єднують лампу від мережі, щоб підкріплення від багаторазового вмикання та вимикання вимикача більше не відбувалося.

Результатом процедури згасання є поступове зменшення поведінки. Однак на початковому етапі може спостерігатися тимчасове посилення небажаної поведінки, відоме як «спалах згасання». У цій фазі поведінка може посилитися, перш ніж почне знижуватися. Ефективність процедури згасання залежить від виявлення всіх можливих джерел підкріплення проблемної поведінки та забезпечення того, щоб ці підкріплювачі не були доступними. Використовуючи метод згасання, фахівець повинен підкріплювати соціально прийнятну альтернативну поведінку, яка має виконувати ту саму функцію або мету, що й проблемна поведінка, яку необхідно зменшити.